Господь! Вот рука Твоя-она собирает в пригоршни звезды,руководит потоками ветров,вот рука Твоя полагает человеку жизнь,открывает источники ее,бурлит не умолкает река жизни.
Господь! Вот рука Твоя держит в пригоршнях человека.Кто из них может сказать тебе: я устою сам. Кто может из них отвергнуть тепло Твоей руки? Кто во всей вселенной скажет: я сам построю себе основание!
Вот рука Твоя Господь,и я покоюсь в ней.Вселенная дышит Духом Господа Бога моего!
Тише!Тише! Слышите дыхание Господа Моего?Слушайте стук сердца Господа моего!Жизнь,жизнь,жизнь.Стучит Его сердце.Жизнь,жизнь,жизнь.Отвечает Ему мое сердце.
Закройте уста свои,дайте говорить устам Господа моего.Господь сказал: Я любящий тебя Бог!Знай,что Господь Бог Твой, есть Бог верный.
О,Господь Твою любовь я одену как украшение вместо одежды своей.Твою любовь одену как прекрасный венец на голову свою. Встану рано.Небеса,смотрите,как украсил меня Господь!Он дал мне звезду ясную сердцу,имя ее- Иисус Христос! Теперь Он во мне.Он-это я.Я-это Он!
Люблю,люблю,люблю.Стучит мое сердце Ему.Верю,верю,верю.стучит мое сердце Ему. Вера.Надежда.Любовь.Это Христос живет во мне.Бог вечный.Он есть Альфа Омега,начало и конец.Бог любящий меня вечно.
Дорогие читатели! Не скупитесь на ваши отзывы,
замечания, рецензии, пожелания авторам. И не забудьте дать
оценку произведению, которое вы прочитали - это помогает авторам
совершенствовать свои творческие способности
Моя молитва - Левицька Галина Цей вірш був написаний за кілька годин до народження мого найменшого сина Михайла. В 13 год. мені робили “кесаревий розтин”, бо сама я його народити не могла. Чоловікові лікар сказав, що не гарантує ні моє життя, ні життя дитини. Я про це не знала, але відчувала, що проходжу по грані. Молилася за життя дитини. Просила у Бога, навіть якщо мені не судилося жити, щоб Він дав мені знати, що мій синочок живий!
Під час операції я враз відчула себе. Це було дивне відчуття: тіла не було, спробувала ворухнути руками — рук немає; спробувала ворухнути ногами —ніг немає; спробувала відкрити очі — лиш миттєвий зблиск світла. Але я була!!! І ні болі, ні страху. Лиш спокій… Потім почула голоси:
-Хто там в неї? (Голос професора Григоренка)
-Хлопчик, хороший, здоровий!
-Скільки в неї вдома?
- Шестеро…
-Це сьомий. Восьмого не буде…
Я не могла в ту мить задуматись над почутим, бо відчула, що кудись відпливаю… Але в серці була вдячність Богові за почуту вісточку про сина…
Я дякую Богові за його милість і любов. Він подарував моєму синові життя! Він зберіг і моє життя,давши мудрість лікарям під час операції: коли почалася дуже сильна кровотеча при розтині матки, професор прийняв рішення зробити ампутацію частини матки. І кровотечу вдалося зупинити.
Це було сім років тому. Михайлик в цьому році закінчив 1-й клас.
