Зацвели абрикосы и персики, вишни скромный надели наряд.
Кто живет в Аргентине и Мексике тоже будет увидеть их рад.
Пусть растут там кокосы и кактусы, но прекраснее яблони нет,
Дарит всем аромат свой божественный, бело-розовый, ангельский цвет...
Нет волшебнее жизни цветения, восхищаться не устаю!
Перед Богом стою на коленях я, преклоняюсь, молюсь и люблю!
Дорогие читатели! Не скупитесь на ваши отзывы,
замечания, рецензии, пожелания авторам. И не забудьте дать
оценку произведению, которое вы прочитали - это помогает авторам
совершенствовать свои творческие способности
Ещё одно красивое признание! Комментарий автора: Спасибо!Я это делать не устану, потому что люблю.
Надежда Тюрина
2009-06-15 18:25:00
Я тоже люблю...вишню. Спасибо за стих. Комментарий автора: Спасибо Вам за восприятие и понимание моих чувств,Надежда!
Татьяна Осокина
2009-06-15 23:06:34
Спасибо, что упомянули о тех, кто живет в Аргентине, в частности, обо мне. Действительно, у нас тут много чего растет и цветет круглый год, но именно сейчас глубокая осень, на пороге начало зимы. Поэтому была бы очень рада увидеть российское цветение! Комментарий автора: Татьяна! Аргентина - прекрасная старана! Я рада, что Вы так правильно всё прочувствовали: стих о том, что жизни цветение это дар Бога нам, людям, живущим на этой Земле. Спасибо Вам огромное!
Моя молитва - Левицька Галина Цей вірш був написаний за кілька годин до народження мого найменшого сина Михайла. В 13 год. мені робили “кесаревий розтин”, бо сама я його народити не могла. Чоловікові лікар сказав, що не гарантує ні моє життя, ні життя дитини. Я про це не знала, але відчувала, що проходжу по грані. Молилася за життя дитини. Просила у Бога, навіть якщо мені не судилося жити, щоб Він дав мені знати, що мій синочок живий!
Під час операції я враз відчула себе. Це було дивне відчуття: тіла не було, спробувала ворухнути руками — рук немає; спробувала ворухнути ногами —ніг немає; спробувала відкрити очі — лиш миттєвий зблиск світла. Але я була!!! І ні болі, ні страху. Лиш спокій… Потім почула голоси:
-Хто там в неї? (Голос професора Григоренка)
-Хлопчик, хороший, здоровий!
-Скільки в неї вдома?
- Шестеро…
-Це сьомий. Восьмого не буде…
Я не могла в ту мить задуматись над почутим, бо відчула, що кудись відпливаю… Але в серці була вдячність Богові за почуту вісточку про сина…
Я дякую Богові за його милість і любов. Він подарував моєму синові життя! Він зберіг і моє життя,давши мудрість лікарям під час операції: коли почалася дуже сильна кровотеча при розтині матки, професор прийняв рішення зробити ампутацію частини матки. І кровотечу вдалося зупинити.
Це було сім років тому. Михайлик в цьому році закінчив 1-й клас.
